Учень 1. Щороку 15 лютого, на велике православне свято – Стрітення - збираються разом ветерани війни в Афганістані, щоб вшанувати пам’ять полеглих земляків. За традицією, цього дня запалюють свічку пам’яті в оселях загиблих.
    Війна в Афганістані, що тривала майже 10 років, забрала біля 15 тисяч молодих, квітучих життів, більше трьохсот матерів і донині чекають дітей, яких офіційно оголошено безвісти зниклими.

  Учень 2.  Ми живемо зовсім в інший час. Але потрібно пам’ятати, що від кожного з нас залежить те, яким буде сьогодення, що принесе майбуття.
    Найстрашніше і найбезглуздіше у світі — це війна. Ми повинні пам'ятати тих, хто її пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, недокохав. 
 Учень 3.  25 років тому, 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через АмуДар'ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військових афганської війни. Для кожного з більш ніж 600 тисяч тих, хто служив в Афгані, вона була і залишається своєю. Для тих, хто не повернувся .І для живих. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. У цій війні загинуло більше 15 тисяч наших солдатів, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. 
 Учень1. Афганістан — це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. — афганці, а решта — таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. 
До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу. 
Афганістан — це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7—8 тисяч метрів. 86 тисяч чоловік населення проживають з аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність. 
  У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. 
Учень 2. Було видано закони про ліквідацію заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу. У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони «маджахетів» («борців за віру»). У країні спалахнула громадянська війна. 
Учень 3. Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Розставити усе на свої місця можна лише зараз, ко­ли доступнішою стає засекречена інформація. 
  У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов'язувався переозброїти афганську армію. 
  27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984—1985 роки. 
Учень 1.
Засинають піски — 
Невблаганно, пекучо і сухо, 
А у флягах — ні грама, ні краплі води. 
І прицільним свинцем 
Звідусіль огризаються «духи», 
Смерте, руку свою 
Одведи, одведи, одведи... 
Учень 2. Гинули не тільки українські юнаки, а й хлопці з усього Радянського Союзу, що були призвані на службу в Афганістан, гинули й афганці.

Учень 3.  І не тільки синів у матерів забирала війна, а й забирала батьків у дітей. Діти чекали батьків. А поки не було тата, вони розмовляли з портретами.   Дорогою ціною розплачувались наші юнаки за все. І понесли чорні птахи смерті похоронки в Україну. Солдат, які загинули в афганській війні повертали на Батьківщину на літаках, прозваних «чорними тюльпанами»